23/03/2023
Передумовою формування фантастики в середні віки була зміна релігійного культу — на зміну язичництву приходило християнство. В європейському середньовіччі сформувалося поняття надприродного, в якому Бог може змінювати закони світу, творячи чуда. Вони не сприймалися як природний стан світу, але як рідкісне і протизаконне порушення цього стану, здійснене вищою силою, яке є правдивим. Жодне з поширених в Середні віки житій святих не обходилося без опису чудес. Разом з тим ще Григорій Великий (VI ст.) згадував, що багато хто сумнівається в істинності чудес, принаймні в час його життя[30]. Подібні історії не були притаманними виключно Європі. Так в корейських «Історичних записах про три держави» (упорядковані в 1145 р.) також описуються чудеса, пов'язані з буддистськими святими[31].
Візантійський письменник Сінесій (370 — близько 413 рр.), передаючи зміст деяких єгипетських міфів, прямо заявляв, що це вигадка, але створена самим єгипетським народом для пояснення світу і тому не є вигадкою безглуздою[32]. Пізніше з'являються присвячені дивовижам інших земель так звані «книги чудес» (Гервасія Тільберійського, Марко Поло, Раймунда Раймунад, Джона Мандевіля і ін.) як наслідування античних описів фантастичних подорожей. У XIII столітті Сноррі Стурлусон написав «Молодшу Едду», збірку творів, що містила як переосмислені скандинавські міфи, так і слугувала підручником з поетики. У сатиричній літературі середньовіччя частими були так звані «тваринні» і «рослинні» мотиви, де різні істоти розмовляють, діють наче люди: епос «Роман про Лиса», «Сперечання Троянди і Лілії», «Про одного барана, розтерзаного собаками»[33]. В арабській середньовічній літературі нерідкими було зображення суперечки квітів. У період пізнього середньовіччя в Візантії створювалися пародійні поеми «Житіє високоповажного Осла» і «Чудова розповідь про Осла, Вовка і Лисицю», а також прозаїчна сатира «Плодослів».
