https://www.facebook.com/537047810548963/

Sandra.vishnya.smm, Lviv (2026)

29/01/2023

Не знаю, як правильно починати такі пости. Поки що, я досі не зрозуміла, що конкретно сталось — та сзаду мене, дійсно, mazda.

Не буду розповідати вам, як я йшла до цього — все можна побачити у актуальних «хто я». Скажу лише те, що потрібно ніколи не вірити людям, що кажуть: «краще цього не роби».

Я живу по принципу басейну: можна заходити поступово і пробувати воду, а можна просто стрибнути і тоді, не важливо, якої температури вода. Головне, гребсти.

А якщо не вмієте плавати — є ті, хто навчать.

10/01/2023

Це найнеприємніші мої фото, які я бачила і у той момент найнеприємніші емоції, які я відчувала.

Пам‘ятаєте, ми вже підіймали з вами тему нелюбові до себе? І моя думка не сформувалась від цькування чи невпевненості: у мене завжди було багато уваги хлопців, мій Влад обсипає мене компліментами, батьки завжди казали, що я найгарніша і мене ніхто і ніколи не ображав ні у дитинстві чи зараз… я просто зізнаюсь, що сама непереношу себе.
Я ідеалістка. Єдине, що я інколи чула від оточуючих: ти недостатньо… щось. Це ніколи не стосувалось зовнішності, та образ сформувався сам. Поступово я стала ненавидіти себе і щиро не розуміти, за що інколи отримую увагу… я ж НЕДО?

Вас не обов‘язково мають ображати, аби ви перестали любити себе.

Та я з тих людей, які не хочуть «любити себе такою, як є». Я хочу бути кращою.

Дуже люблю позицію можї Ліки: ти гарна і я бачу, що ти гарна. Та я не переконуватиму тебе. Якщо ти хочеш щось змінити і тебе це зробить щасливою: тоді добре.

Тому, ці фото: моє ДО. Переступаю через один з найнеприємніших страхів свого буття. Може, колись навіть буду літом у шортах🤭

29/12/2022

ПРО БІЛЬ І МОЮ МАШИНУ.

Так-так, ви не помилились, я стою біля своєї машини, але везу її не собі. Вона їде до хлопців на передову. Одразу напишу: цей пост не про перемогу. Він про біль. Мій особистий.

Зараз я могла би прогулюватись біля Ейфолевої вежі або біля висоток Дубай. Можливо, я навіть би поїхала у Грецію. Бо давно мрію про це. Але ні і це мій вибір. Найважче розуміти те, що «це твій вибір». Бути патріотом, віддавати свої гроші, робити репости, донатити, не відпочивати і не дозволяти собі забути. Ти не повинен, і тобі ніхто нічого не винен.

Знаєте, чому тут про біль? Бо розчарування, зазвичай, приносить біль, а потім спустошення. І саме ці почуття я відчула. З чим можна порівняти? Ніби обличчям мокають у туалет, наповнений багном. Ніколи того не переживала — та впевнена, саме так це і відчувається.

Я виросла у родині, де мама не купувала зимову курточку собі, але купувала нову мені. І тоді я щиро не розуміла, що вона готова мерзнути, тільки би мені було тепло. Та у підсвідомості це відкладалось. Так само, як і кожен мітинг, майдан, війна і тато на ній… на кожен переломний момент — мої батьки грудьми кидались захищати наш дім. Кого ви думаєте вони виховали?

Ставши трохи дорослішою, я стала ігнорувати те, що на мені було клеймо «кримчанка» і старалась не реагувати на всю агресію у мій бік. Її було багато. Найгучніше кричав мій ліпший на той момент друг: «всі російськомовні не переходять принципово, їх треба гнати з України», - «Так, ми переходимо і хочемо. Ти був у наших містах? Ми ненавидимо Росію більше, ніж будь-хто», - «Ми з самого початку були патріотами, бо берегли мову». Де цей патріот зараз? У теплому ліжечку Львова. Де мій тато? Воює знову. І це не про потребу воювати кожному. Це про гучні крики про патріотизм, а насправді…🙂

ЧИТАЙ ПРОДОВЖЕННЯ У КАРУСЕЛІ👉🏼👉🏼👉🏼

07/12/2022

Вона різко відкрила очі, очікуючи побачити перед очима рожеві стіни своєї кімнати. І це не були ті кольори в стилі маленьких дівчаток, що захоплюються кольором і він поступово захоплює одяг, шпалери, навіть олівці для писання… Це були розмиті рожеві плями від клею, що ховався під гуртижицькими шпалерами роками, та їх хтось відчайдушно зірвав, а рожевив… Під палючим сонцем він вицвів, як і її спогади про море… Море.

Вона повільно вдихнула цей солений запах йоду, що обрамляв повністю весь берег. Вона була знову тут. Хвилі тікали одна від одною, а птахи співали свої кричущі пісні про волю. Лиш стрічка обмежувала її дії. Лиш вона не давала зробити цей крок.

Здавалось, море плекає своєю здатністю тримати її на поверхні. Вона згадувала, як торкалась руками дна, відкривала очі і переверталась до сонця. Болю не болю, лише магія. Повітря бульбашками підіймалось до поверхні, наповнюючись кольорами сонця. Болю не було.

Лиш один крок і між вами стрічка. Натягнута тяжкою струною і з надписом «заміновано».

У неї в душі не було ніяких попереджальних стрічок, та і тут, і там — валялись міни. Вона відчувала, що до вибуху один крок. Та гарним дівчатам з рожевими кімнатами ніколи не можна було плакати.

Болю не було. Очі не різало сонце, як і серце не різали спогади. У ту мить вона не відчувала, як обриваються останні невинні миті. Повторювала собі: «не на часі» так часто, що часу не залишилось більше ні на що, крім спогадів.

Вона озирнулась. Навколо зовсім не було людей, а ті двоє, що чекали її, настільки добре знали її минулу та теперишню, що просто лишили з думками на самоті.

«Самотність. Хіба вона може бути актуальна у такий час?», — хмикнула вона собі під ніс і покрокувала на зустріч тим, хто здавалось би пам‘ятав її зовсім іншою людиною. Бо вона, кожного разу зазираючи у дзеркало, не помічала тієї людини.

Вона ще раз подивилась на море. За пару днів її вже 11й раз за останній рік зустрічатиме Львів. І з кожним разом вона все більше згадуватиме ті самі рожеві стіни.

(с) спогади.

13/11/2022

Ця картина перед очима назавжди…

Коли я була маленька, ми з батьками відпочивали у Єгипті і батьки загорілись ідеєю поїхати до Ізраїлю. Дітей вони вирішили залишити у готелю.

Чому? Я не розуміла.

Батьків попередили перед екскурсією, що на переході через країни — їм можуть відмовити. І тоді їх залишать на 2 доби у іншому готелі. Це є правило Ізраїлю.

І знову: я не розуміла, чому?

- Там війна 70 років. І люди продовжують жити, — сказав мені Влад у червні 2022 року.

Тоді я почала посилено вивчати питання Ізраілю. Бо картинка тої далекої поїздки - вспливла перед очима.

Це не були дурні правила, коники… Це була війна. Мої батьки, хоч і туристи з іншої країни, та їхали зі сторони ворога!

Маленький Ізраїль тримався до останнього проти цілої арави тих, хто вирішив, що цієї країни не має існувати «просто так». І готовий триматись далі!

16 березня 2014 мій світ перевернувся. Я залишилась без дому, освіти, друзів. Мені все довелось вибудовувати наново. У зовсім іншому місті.

Люди не розуміли мого болю. І я так злилась через це. Мені боляче! Чому ви не розумієте, що я втратила майже все?

Але тепер я розділяю це почуття. Будучи малою дитиною, я не розуміла, чому існують такі правила і, як тим людям боляче…

Не розуміти, не усвідомлювати війну — нормально. До моменту, поки вона не захоплює твою ураїну.

Ігнорувати існування війни у твоїй країні, жити далі, звинувачувати когось і чекати, що це тебе обійде — НЕ НОРМАЛЬНО.

Це мій вибір. І тому, я обираю Україну і перемогу. А вона без донатів не переможе.

Я вже 9 років чекаю повернення у Крим. І я рада, що мої учні ДІЙ наблизили нашу перемогу.

Віддала % від зароблених коштів. Робіть так само. Кожен ваш донат = наша перемога.

11/10/2022

Коли у вас виникає бажання заробляти додаткову 1000$, просто згадайте мою історію про те, як у 2020 я зненацька вирішила змінити роботу.

Сидячи на кахелі у туалеті, я давилась сльозми бо розуміла: локдаун, люди втрачають роботу.

Чи виправданий цей ризик?

Як ми з вами рахували, я витратила на навчання за 2.5 - майже 100 000 грн. Я почала у кризу, працювала у карантин, продовжувала працювати у війну. Кожного дня питаючи, чи виправданий був ризик?

1 хвиля карантину, 2 хвиля, початок повномасштабної війни - ці три етапи припали на найвище підняття мого чеку і на найбільш витрате навчання, яке і дало поштовх.

Ми ніколи не будемо знати, чи правильний крок зробили. Та раз ми робимо перший - другий теж залежить від нас.

Я живу по принципу: не важливо, яка температура у басейні, якщо просто стрибнути у воду. Тоді лишається лише гребсти!

Навіть у страшні часи можна знайти світло, якщо не боятись змін - і йти до них.

Сидячи на кахелі, я думала, що зламаю своє життя. Як і тоді, коли тікала на поїзді з окупованого Криму… вле ні в 2014, ні у 2020, ні у 2022 - ніхто крім мене самої не володів мною і моїм життям.

Не пробуйте воду ногою. Стрибайте!

#смм #маркетингукраїна #сторісмейкер

22/09/2022

Раніше я вела блог зі своїми думками. Але саме сьогодні, дозвольте, не показувати свою експертність, а просто поділитись думками.

Зараз ми усі відчуваємо емоційні качелі. Між спробами відновити своє життя та постійною тривогою через повномасштабне вторгнення - ми губимось і завмираємо.

Осіння хандра захоплює свідомість, але ми весь час, немов не можемо видихнути та пропустити її крізь себе. Бо: як же так? Війна…

І ні, цей мій пост не про потребу жити далі. Я була би лицеміркою, якби писала тут це. Я вважаю, що «жити далі», як раніше - неможливо і не можна взагалі. Я пробую інколи робити паузу і давати собі відчутт… та мої емоції - не повноцінні.

Чомусь саме зараз хочеться забитись у кут та плакати. І не через страх, біль або втому. Просто інколи, навіть маючи усе - ти втрачаєш рівновагу та спокій. Але саме зараз: я не можу дозволити собі відчувати це.

Вже понад біля 10 років я питаю себе: коли моя родина нарешті просто житиме в одному місті і насолоджуватиметься життя? Коли тато не буде на війні, а мама не буде берегти їх бізнес 24/7? Коли ми не будемо то волонтерами, то просто мітингарями у розпалі кризи? Коли я між постійною роботою та навчанням - зможу просто приїхати до батьків і дома будуть усі?

Але вже біля 10 років - не отримую цієї відповіді.

Усі ми маємо мрію. Я свою поки загубила. Вона так далеко і ледве дихає. Інколи навіть здається мені просто неможливою… але я все ще щаслива. Бо я тут. Я жива.

Я вже тікала з окупації. Мій тато вже воював і воює. Моя мама вже просилась у ТРО медиком. Ми вже возили не раз амуніцію. Мій зять і сестра зносили Леніна. Мій брат з 24 - приєднався до іт-війська. Моя родина пройшла кожен майдан.

Це наша історія. Кожен наш вибір має наслідки. І я точно знаю, що скажу своїй дитині, коли війна закінчиться. Мені буде не соромно. Я жива. Я вижила. Саме тому і могла діяти. І дію. Діятиму.

Але саме зараз я відчуваю сором за те, що інколи дозволяю собі хандру.

21/07/2022

Моя прекрасна Софі. Повна історія в актуальних: кейси ДІЙ.

Виросла на 10 тисяч гривень за 7 днів активного постингу сторіс вже під час в!йни - жодного разу не скориставшись таргетом.

12/07/2022

Лише гарна картинка - не продає, але і без неї люди купувати не будуть.

Робота має відбуватись на 100% по всіх аспектах. Лише так можна продавати бренд

На всіх ваших сторінках обов'язково мають бути експертні матеріали з теми, фахівцем з якої ви себе позиціонуєте. Не «успішний успіх», а якісно, унікально й експертно – від першої особи.

І це не має бути лише експертність! Ми поєднуємо дуже багато компонентів вашої особистості.

Саме так твориться контент! А він є найважливішим на сторінці, коли ми говоримо про просування БЕЗ таргетованої реклами.

Не упаковкою гарної картинки з вашими або стоковими фото, старезним пресетом, скачаним з безкоштовного додатку і не стандартною шапкою з фразима "для замовлення у дірект", а саме: продуманим контентом - можна продавати БЕЗ вкладень у рекламу!

11/07/2022

Що таке ОБ? Це хто ви є в рамках вашого блогу для ваших підписників.

Сммників, фотографів і майстрів тату, медиків, юристів - багато. Потрібно мати унікальність, щоб виділятись і щоб люди йшли саме до вас!

Ваша унікальність - це ваше позиціонування у вашому ж блозі. Без цього ви нікому цікаві не будете! Людям потрібна ваша унікальність, аби вас помітити!

Створюйте спільноту однодумців у рамках вашого блогу! Люди ідуть за сильним лідером, який вірить у свою ідею.

З часом люди забувають, що ви говорили чи робили. Вони запам.ятають лише ті емоції, які ви після себе залишаєте. Ви маєте викликати ці емоції. Навіть, якщо ці емоції погані... Повірте, говорю вам, як людина, яка спеціально не блокує своїх хейтерів.

Для того, аби створити той унікайльний особистий бренд з правильним позиціонуванням - потрібна ідея!

Яка у вас ідея? Що ви хочете доносити і транслювати: ваша місія? Яке у вас позиціонування: унікальність?

10/07/2022

Ви досі не чули про наш український додаток? Я точно знаю, що він вас
вразить!

Оформляй сторіс так, аби НЕ використовувати таргет. Це можливо і в сторіс я показую, як😏

Пиши мені кодове слово «ШРИФТИ» і отримуй посилання на додаток, що змінить твої сторіс назавжди!

Sandra.vishnya.smm

29/01/2023

10/01/2023

29/12/2022

07/12/2022

13/11/2022

11/10/2022

22/09/2022

21/07/2022

12/07/2022

11/07/2022

10/07/2022

Address

Website

Alerts

Contact The Business

Shortcuts

Share

Category