10/03/2026
588 мільярдів доларів: як перетворити відбудову України на інвестиційний інфраструктурний цикл
Оновлена оцінка RDNA5 визначила нову масштабну реальність відбудови України. За даними Мінрозвитку, загальні потреби відновлення країни на наступні десять років становлять приблизно 588 мільярдів доларів. Лише за один рік ця цифра зросла ще на 64 мільярди доларів.
Ці цифри відображають не лише масштаб руйнувань, а й масштаб майбутньої трансформації. Проте вони ставлять значно глибше питання: як саме ці кошти будуть структуровані, розподілені та інвестовані.
Без інституційної архітектури навіть сотні мільярдів доларів можуть не створити системної модернізації.
Структура втрат показує, де зосереджені ключові проблеми. За оцінкою RDNA5:
• Житло становить 31% загальної шкоди, що торкнулося понад 3 мільйонів домогосподарств.
• Транспортна інфраструктура — 20,6%.
• Енергетика — близько 12%, при цьому потреби у відновленні енергетичної системи оцінюються приблизно у 90,6 мільярда доларів.
Однак справжній виклик полягає не лише у масштабі фінансування. Основна проблема — у механізмах його використання.
Без чіткої системи пріоритезації, прозорого управління та зрозумілої інституційної моделі навіть такі великі ресурси можуть розподілятися хаотично. Історія великих інфраструктурних програм у багатьох країнах показує: коли немає системних правил, гроші часто спрямовуються не туди, де вони створюють найбільшу економічну цінність.
В Україні ризик повторення старих практик також залишається. Без чітких критеріїв відбору проєктів фінансування може й надалі спрямовуватися на другорядні об’єкти або довгобуди замість критичної інфраструктури.
Саме тому питання відбудови — це не лише питання грошей. Це питання архітектури управління інвестиціями.
Сьогодні в Україні досі немає єдиної законодавчої рамки, яка б комплексно регулювала процес відновлення. Рішення часто приймаються непрозоро, громади отримують фінансування нерівномірно, а критерії пріоритезації проєктів залишаються нечіткими.
Без системного закону про засади відбудови 588 мільярдів доларів ризикують бути розподіленими за тією ж логікою, яка існує сьогодні — через ситуативні рішення, а не через стратегічну модель розвитку.
Для того щоб уникнути цього сценарію, необхідні базові принципи інституційної організації процесу відбудови.
По-перше, мають бути визначені чіткі критерії пріоритезації проєктів відновлення. Капітал повинен спрямовуватися туди, де він створює найбільший економічний і соціальний ефект.
По-друге, комісії, які розподіляють фінансування, повинні працювати максимально прозоро. Інфраструктурні інвестиції такого масштабу потребують високого рівня довіри з боку міжнародних партнерів.
По-третє, важливо забезпечити ширшу участь громадськості та експертного середовища у прийнятті рішень щодо великих проєктів.
І, нарешті, ключовим елементом має стати єдина законодавча рамка відновлення, яка встановить зрозумілі правила гри для держави, інвесторів і місцевих громад.
Проте поряд із державною політикою важливо розуміти ще одну річ.
Відбудова такого масштабу не може реалізовуватися лише через окремі проєкти. Світова практика показує, що великі інфраструктурні трансформації відбуваються через інвестиційні платформи та структуровані development pipeline, які дозволяють системно управляти капіталом, ризиками та масштабом інвестицій.
Україна сьогодні стоїть на порозі одного з найбільших інфраструктурних циклів у Європі за останні десятиліття.
І головне питання полягає не лише в тому, скільки грошей буде виділено.
Головне питання — чи зможемо ми побудувати систему, яка перетворить ці 588 мільярдів доларів на справжню модернізацію країни.
Бо у великих інфраструктурних трансформаціях вирішальне значення має не обсяг коштів.
Вирішальне значення має структура, через яку ці кошти працюють.
