22/03/2023
Античність
Античні міфи, як про Трою, часто ставали об'єктами переробок, втрачаючи сакральність
Першим, хто умисне ввів елементи, які розцінювалися як очевидна вигадка, до художнього твору, вважається Арістофан. Він відомий комічними зображеннями богів у своїх п'єсах: «Птахи» (414 до н. е.), «Жаби» (405 до н. е.) та ін. Багато давньогрецьких трагедій використовували вигадані сюжети (але можливість яких не заперечувалася) про міфічних героїв, наприклад, «Едіп-цар» (близько 429 року до н. е.) Софокла, створена на основі міфу про царя Едіпа[25]. На проблему існування фантастичного звертав увагу Арістотель, котрий твердив, що мистецтво в окремих випадках «створює неможливе» і тим самим «грішить» проти істини, «але воно абсолютно праве, якщо досягає своєї мети… якщо таким чином поет робить або цю саму, або іншу частину [свого твору] більш вражаючою»[26].
Лукіан (II ст.) в трактаті «Як треба писати історію», порівнюючи закони науки (історії) і поезії, виділяв фантастику як особливий прийом творчості: «Йому (поетові) немає заборони, якщо він захоче запрягти в колісницю крилатих коней і якщо сяде на скакуна, щоб нестися по водах або по вершинах колосся. І коли у поетів Зевс на одному ланцюзі піднімає всю землю і море, ніхто не боїться, щоб він не обірвався і все, впавши, не загинуло»[27]. У працях з риторики, складених в I—V ст. н. е., розрізняються вигадка «щодо сутності», тобто те, чого не було і не могло бути, і вигадка «щодо дійсності», тобто те, чого не було, але що могло би статися[28].
Тему фантастичної подорожі розвивали Антоній Діоген (II ст.) з романом «Дива країни по той бік Туле», Псевдо-Каллісфен з твором «Історія Олександра Великого». У період пізньої античності створювалися збірники, де перераховувалися так звані «індійські дива», що здійснили неабиякий вплив на європейське середньовіччя. Незвичайним метаморфозам були присвячені роман «Золотий віслюк» Апулея, «Лукій, або Віслюк» Псевдо-Лукіана. Таким чином в античні часи мистецтву була знайома фантастика, але в основному в формі вторинної художньої умовності