19/10/2025
Джека подарувала йому дружина. За три місяці до того, як її не стало. Вони хотіли вівчарку. Вона навіть спеціальні курси закінчила, щоб завести цього цуценя. Казала: «Він стане вірним другом нашому малюкові». А потім просто їхала автобусом, і її придавили. Багато народу. І всім було начхати на жінку яка була при надії. Вона закричала, а водій навіть не зупинив автобус… Лікарі не врятували ні її, ні дитину. У порожній квартирі чекав на нього тільки Джек, п’ятимісячне смішне вівчаря, все, що залишилося від колишнього щастя. Через місяць після похорону Джек захворів на чумку, віднялися задні лапи. Лікарі пропонували приспати собаку, але Семен Миколайович не зміг цього зробити. Він вирішив боротись. Нескінченні уколи та крапельниці, масаж та спеціальні заняття. Семен навіть узяв відпустку і повіз собаку на море. Джек підвівся. Задні лапи він звичайно слабенькі були, його трохи похитувало. Але Семен був радий і такому результату. У нашому будинку Семена Миколайовича звали бірюком. «Бач, одинак, тільки й знає, що гасає зі своїм собакою», – говорили сусіди. А він і справді з нею гасав. Самотній, добре заробляв, провідний інженер. Пару разів на тиждень до нього заходила 60-річна сусідка по майданчику, і наводила лад, прала, готувала. Коли ми переїхали в цей будинок, я з ними потоваришувала. З Джеком та з Семеном Миколайовичем. Більше, звичайно, з Джеком. Джек був феноменально розумний, знав величезну кількість команд і не менше 200 слів. Мені здається, цей пес міг дивитися прямо в мою душу. Ми розуміли одне одного мовчки. Я росла, а пес старів, і до 13 років ходив вже з великими труднощами. Сходами вгору і вниз, Семен Миколайович жив на 4 поверсі, тому носив його на руках. Великого, важкого пса. Одного разу, прозоро яскравим вересневим днем, Семен постукав у наше вікно. Джек ліг на прогулянці, і не зміг підвестися. Мама винесла велике покривало, ми поклали собаку і побігли до сусіда, який мав стареньку машину. До ветеринарної лікарні доїхали швидко. – Що ви хочете? Це старість, – сказав ветеринар. – Допоможіть, – попросив Семен Миколайович. Ветеринар зробив собаці уколи. Поставив крапельницю. Лікар навіть їздив до Джека 3 рази на тиждень 2 місяці. Здавалося, що собаці полегшало. Він пережив осінь та зиму. Вилізла молода трава. Джек на прогулянці нюхав її і дивився на мене сумно. Від цього погляду мені хотілося плакати. А Семен Миколайович поводився так, ніби його собака безсмертна. Але якось увечері, у травні, коли вже навколо радувала зелень, і в ближньому лісочку співали птахи, він подзвонив до нас у двері. Мама відчинила. Він стояв і плакав, по обличчю текли сльози. Ми піднялися до Семена. Джек лежав на дивані, і здавалося, що просто заснув.... Продовження історії читайте у першому коментарі!
