03/05/2023
162. Київ сучасний.
⬅fb.com/dniprobooks/posts/559671556313562
ЛИПКИ
Побережна частина Києва між Володимирським узвозом і «Арсеналом» колись називалися Липки. Тут іще у ХVIII столітті закладено великий сад. В центрі його за наказом імператриці Єлизавети Петрівни було побудовано Царський палац. Вона побувала в Києві, коли приїздила в Чернігівську губернію, на батьківщину свого чоловіка Олексія Розумовського — українського селянина за походженням.
Царський палац і пізніше завжди був тимчасовою резиденцією російських монархів, які інколи прибували помолитися в Києво-Печерській лаврі.
Міський сад також називався Царським і в період перебування в Києві осіб монаршої родини наглухо закривався. В саду паслися корови, яких привезли із Швейцарії. Їхнє молоко подавали тільки для царського столу.
А поруч, біля підніжжя високої наддніпровської кручі, під стіною Царського саду, у руїнах якихось давніх будівель існував притулок босяків та грабіжників під назвою Зозулина дача.
Одним із найвідоміших верховодів мешканців Зозулиної дачі був грабіжник Зюнька Марцинкевич, за прізвиськом Лорд. Це був молодик приємної зовнішності, він завжди гарно і модно одягався. Його знали в кафе і ресторанах, клубах і більярдних залах.
Поліція також добре знала й про брудні справи Лорда, але він щедро платив поліцейським чинам за можливість вільно продовжувати свою «діяльність».
І тільки тоді кияни вільніше дихнули, коли нарешті дізналися, що нальотчика Лорда знайшли забитим у Царському саду.
«Кар'єра» грабіжника закінчилась там же, де, власне, й почалася.
..Для мене, тодішнього підлітка-школяра, Липки запам'яталися посвистом та ударами нагая, якими щедро пригостив козак нас із товаришем.
Був у мене тоді товариш Микола Чигнеєв, син власника багатоквартирного будинку на Подолі. Оскільки в нього завжди були гроші, він брав напрокат велосипеди, і ми каталися Хрещатиком.
Для нас, хлопчаків, не було в світі більших радощів, як промчатися по Хрещатику на велосипеді. Мчали по гладенькій мостовій — вона була викладена рівними гранітними плитами — з такою швидкістю, що не поступалися візникам, в дрожки яких запрягали орловських рисаків.
Якось весняної неділі ми з Чигнеєвим ганяли по Хрещатику на велосипедах. І раптом побачили, що вулицею, не поспішаючи, їде велика карета, яку супроводжують, гарцюючи на баских конях, козаки.
Карета імператриці — здогадалися ми. Про те, що вона інколи виїжджає прогулятися в місто, в Києві знали всі.
— Давай доженемо! Побачимо царицю... — запропонував товариш.
І ми кинулись навздогін. На велосипедах догнати карету було неважко. І невдовзі ми були вже поруч неї. Але в тій же хвилі один із конвойних козаків повернув коня і, стиснувши нагая, почав лушпарити нас по плечах, голові, по руках.
Коля був ближче до карети, і йому дісталося більше нагаїв. Він упав із велосипеда й ударився об камінь мостової.
Цілий місяць після цього лікувався Коля — довго заживали рани від ударів нагаєм, в який було вплетено свинцеву кульку. Так закінчились наші перші «спортивні» гонки на велосипедах.
Уже в ті часи молодь Києва була охоча до участі в різних спортивних змаганнях: з гімнастики і тенісу, фехтування, а зимою на лижах і ковзанах.
В Європі вже відновилися Олімпійські ігри, а фізкультура і спорт у Росії були, як і раніше, справою тільки тих, що могли заплатити за орендування приміщення, за інвентар.
Переважаюча більшість учасників 1-ї Всеросійської Олімпіади, що відбулася в Києві у 1911—1912 роках, були військовослужбовці, а до того ж офіцери. Нижнім чинам дозволено було брати участь у показових групах лише поза конкурсом.
Уряд і міська влада в цю справу не втручалася, тут вважали: спорт і фізкультура — це тільки баловство.
Солідна в ті часи газета «Киевская мысль» в одному із номерів задоволено підкреслила, що на 5-й Олімпіаді (1912 рік) команда Росії посіла 15-те (!) місце.
Якщо фізкультура і спорт мало турбували міську владу, то зовсім інакше ставилась вона до розважальних закладів. Там, де зараз розташувалися стадіон і басейн «Динамо» був «Шато-де-Флер» — Замок квітів. Це було кафе з танцювальним залом, галереями та балконом. Тут показували свої спектаклі гастрольні трупи, більшість яких послуговувалась халтурою.
І лише іноді тут відбувалися класичні опери та оперети, а також зрідка спектаклі українського театру М. Садовського.
Після півночі, коли падала театральна завіса, «Шато-де-Флер» ставав повністю нічним розважальним закладом. І подібних йому в Києві було іще два — «Олімп» на Думській площі (зараз площа Великої Жовтневої соціалістичної революції) і «Аполло» на вулиці Меринговській (нині вулиця Марії Заньковецької).
А поряд з цим, треба підкреслити, в дореволюційному Києві не було жодного хорошого стадіону, ані спортивної споруди, жодної масової фізкультурної організації.
➡fb.com/dniprobooks/posts/561971256083592
АРКАДІЙ БРОДСЬКИЙ
Силуети старого Києва
———
© Видавництво «Молодь», 1986
