04/03/2026
Мені скоро 30 і я не… та, якою була ⬇️
Поки монтувала це відео, мені написала знайома, яка знає мене з дитинства: «Від тієї Каті з села Троїцького вже нічого не залишилося».
У мене навернулися сльози від усвідомлення: дійсно, тієї дівчинки вже немає. Я виросла. А в цей час у відео, яке все ще лунало на фоні, прозвучало: я рухалась в комфортній для себе зоні всі ці роки.
Ну ніхуя собі знецінила все, що пройшла 🫣 Як зазвичай 🤷🏻♀️ Адже насправді за спиною — десятки виходів із зони комфорту, купа відповідальності, яку брала на себе, не знаючи, чи вивезу — і вивозила! Переконання, які доводилося ламати по одному. Гроші, зароблені навіть на маленьких охопленнях, і дохід, який хоч і не щомісячний через систему запусків, але зростає щороку мінімум удвічі — разом із рівнем життя і запитами. А ще час і зусилля, які вкладала і не рахувала за роботу.
Але водночас у мене немає фінансової подушки, пасивного доходу, квартир і машин, люксового одягу й косметики. І мабуть це відчуття, що запізнюєшся — порівняно з кимось, хто вже так реалізувався у 25 — змушує знецінювати свій шлях, хоча насправді ним варто пишатися.
Мені скоро 30. Позаду великий шматок життя. Але таке відчуття, що я тільки починаю жити по-справжньому. Все, що було до — схоже на будівництво фундаменту, на підготовку.
І я виходжу в цей новий відрізок не з тривогою «що мені підготувало життя», а з відчуттям, що я сама його творю.