Viki Romanchenko

02/23/2026

Сьогодні я була на дні народження дуже класної дівчини .brows.sacramento Одним із завдань цього вечора було — створити мудборд побажань собі на цей рік. Ось таким у мене він вийшов. ✨

Цього року я бажаю тобі, Ілона і собі, бути в любові - до себе, до свого тіла, до свого шляху. Почуватися сильними й красивими не для когось, а зсередини.

Нехай кожен ранок починається з легкості та світла.
З відчуття, що життя - це не гонитва, а рух у власному ритмі, наче велосипед теплою дорогою назустріч сонцю.

Я бажаю нам бути зосередженими й мотивованими - але без надриву. З ясною головою та спокійним серцем.

Нехай буде свобода - у рішеннях, у стилі, у виборі людей поруч. Свобода бути собою, навіть якщо це «не в тренді».

Нехай тіло рухається щодня, а душа залишається в гармонії та мирі. Нехай мрії стають планами, плани - діями, а дії - реальністю. Нехай щастя буде не ціллю, а станом. А багатство - не лише в цифрах, а у відчутті наповненості.

І найголовніше - нехай цього року ми обираємо себе.
З любов’ю, упевненістю, легкістю та сонцем в очах. З днем народження ☀️

02/22/2026

When I come back to Miami, I will definitely…

1. Walk the entire beach on foot.
From one lifeguard tower to another.
Spoiler: there are more than 80 of them - and not one repeats the other in design.
It’s like a collection of art objects under the open sky.
Minimalism + color + ocean air as the perfect backdrop.

2. Come to the ocean after sunset.
To see the rainbow of reflections from the Miami skyline in the water.
When the skyscrapers begin to glow,
and the Atlantic turns into a mirror.
This is no longer beach Miami - this is the city of lights.

3. Have the most delicious coffee at Fincas Coffee
and wander through the local shops of Upper Buena Vista.
There is a different rhythm there - intimate, almost European.
Small brands, details, craftsmanship.
As always, I look not for the obvious, but for character.

4. Stop for lunch at Bachour.
The restaurant is recognized by the Michelin Guide,
and its owner is one of the most acclaimed pastry chefs in the world.
In Miami, dessert is architecture too.

For now, that’s the list.
It will continue.

Because this city is like a well-curated wardrobe:
the more you explore it, the more nuances you discover.

02/21/2026

I always watch the sunrise when I travel - it’s my favorite part.
Because at that time the city hasn’t put on its daytime look yet. And you, together with it, in your pajama top, walk out to enjoy the morning sun.

At night, you walk in the dark to the meeting point. No one around and a silence that is almost tangible.

This feeling is like backstage before a show, before the lights turn on.

And then the most beautiful part begins. The sky lights up in layers of color. First cold blue, then pink, peach, gold.

And the air fills with something special, as if that moment belongs only to you.

In Miami, the sun rises directly out of the Atlantic, and that adds charm.
You stand by the ocean and watch the light literally appear from the water.

For me, sunrise is a base. The one that will never go out of style.

Like a perfectly tailored white shirt. Like a black jacket with the right cut. It is beyond trends and beyond seasons. Every time - new,
and every time - flawless.

02/21/2026

2d part. Vizcaya Museum and Gardens.

02/20/2026

One of the most impressive places for me was Vizcaya Museum and Gardens.

After the dynamic Miami - glass, neon, and the ocean - being here felt like changing the set design.

This Italian villa was built between 1914 and 1922 by industrialist James Deering as his winter residence. He dreamed of creating a European space in Miami inspired by the Italian Renaissance - with carefully designed symmetrical gardens, terraces, and views of Biscayne Bay.

European materials and interior pieces from the 16th–18th centuries were brought over by sea for the construction. The architecture combines Italian, French, and Spanish influences, and the gardens are laid out with almost mathematical precision.

Interestingly, many elements were intentionally “aged” so the villa would look as if it had stood there for centuries.

For me, Vizcaya feels like a perfectly tailored suit in the middle of the city’s street style.
A sharp silhouette. Balanced proportions. Thoughtful symmetry with no accidental details.

If Wynwood is a layered street look with bold accents and attitude, then Vizcaya is structured tailoring.

Restraint, architectural form, an aesthetic built entirely on proportion.

02/19/2026

We decided to spend the second half of our first day by the ocean.
Just to watch the sunset and slow down.

Miami Beach at sunset has a completely different rhythm.
The sand becomes cooler, the sky - layered: pink, peach, blue.

Lifeguard towers look like art objects on an empty canvas.
Minimalism. Color. The scent and melody of the ocean.

We walked along the water without rushing.
Wind, salty Atlantic air, a horizon without boundaries.

And then - Art Deco Historic District.

Pastel facades, soft lines, palm trees as graphic elements of the composition.
Architecture of the 1930s that begins to glow in the evening -
pink, mint, blue.

And in these neon lights, the city becomes almost like a stage set.
As if you are inside a movie.

After industrial Wynwood, this was a completely different Miami - more refined, softer, more aesthetic.

And it was exactly this contrast -
rawness during the day, elegance in the evening - that made the first day feel so complete.

Другу половину першого дня ми вирішили провести біля океану.
Просто зустріти захід сонця й сповільнитися.

Miami Beach на заході сонця - це зовсім інший ритм.
Пісок стає холоднішим, небо - багатошаровим: рожевий, персиковий, блакитний.

Рятувальні вишки виглядають як арт-об’єкти на порожньому полотні.
Мінімалізм. Колір. Запах і мелодія океану.

Ми йшли вздовж води без поспіху.
Вітер, солоне повітря Атлантики, горизонт без меж.

А потім - Art Deco Historic District.

Пастельні фасади, м’які лінії, пальми як графічні елементи композиції.
Архітектура 30-х років, яка ввечері починає світитися - рожевим, м’ятним, блакитним.

І в цих неонових вогнях місто стає майже сценографією. Ніби ти всередині фільму.

Після індустріального Винвуда
це був зовсім інший Маямі - більш витончений, м’якший, більш естетичний.

І саме цей контраст - грубість удень, елегантність увечері - зробив перший день таким цілісним.

02/19/2026

On our first day in Miami, I decided to dedicate it to the neighborhood of Wynwood. In the 1980s–90s, it was an industrial district with warehouses and factories. For a long time, everything stood empty and fell into decline after riots and crime.

And it was precisely these concrete walls that became its future.

In the early 2000s, art came here, renewing itself every year and attracting artists from all over the world.

Since then, Wynwood has become a space where concrete turned into canvas,
and chaos became part of the aesthetic.

And perhaps that is exactly why it strikes you with its contrasts:
raw forms + brightness of color + modern fashion all around.

Перший день у Маямі я вирішила присвятити району Винвуд. У 1980–90-х роках він був промисловим районом зі складами та фабриками. Довгий час усе пустувало й занепадало після заворушень і злочинності.

І саме ці бетонні стіни стали його майбутнім.

На початку 2000-х сюди прийшло мистецтво, яке щороку оновлюється, залучаючи художників з усього світу.

Відтоді Винвуд - це простір, де бетон став полотном,
а хаос - частиною естетики.

І, мабуть, саме тому він так вражає контрастами:
грубість форм + яскравість кольору + сучасна мода навколо.

02/17/2026

My husband and I were born almost on the same day - in February. For us, passionate travelers, the best gift is a place we have never been to before. In Northern California it is still cold, and we wanted more warmth, another state, new sensations, and air infused not with the Pacific Ocean.
So, Miami, Florida, the Atlantic Ocean. Several wonderful days filled with a sea of impressions and tens of thousands of steps.
And most importantly, do not make our mistake. You need to go to Miami for at least a week to see as much as possible. Even the airport greeted us with impressive sculptures by Daniel Popper - monumental, vibrant, very unusual. It’s a pity that his exhibition did not coincide with our trip. It was very beautiful!
We stayed in a lovely little house hosted by wonderful people.

And I am especially grateful that my work as a stylist gives me the freedom to travel and continue providing my services to clients even online, from anywhere in the world.

Ми з чоловіком народилися майже в один день - у лютому. Для нас, пристрасних мандрівників, найкращий подарунок - це місце, де ми ще ніколи не були. У Північній Каліфорнії все ще холодно, і нам хотілося більше тепла, іншого штату, нових відчуттів і повітря, просякнутого не Тихим океаном.
Отже, Маямі, Флорида, Атлантичний океан. Кілька чудових днів, наповнених морем вражень і десятками тисяч кроків.
І найголовніше - не повторюйте нашої помилки. До Маямі потрібно їхати щонайменше на тиждень, щоб побачити якомога більше. Навіть аеропорт зустрів нас вражаючими скульптурами Деніела Поппера - монументально, яскраво, дуже незвично. Шкода, що його виставка не співпала з нашою поїздкою. Це було дуже красиво!
Ми зупинилися в милому маленькому будиночку у чудових людей.

І я особливо вдячна, що моя робота стилістом дає мені свободу подорожувати й продовжувати надавати свої послуги клієнтам навіть онлайн, з будь-якої точки світу.

02/07/2026

How my AI sees me 😄

02/01/2026

ARTE MUSEUM Las Vegas felt less like a museum and more like a quiet visual meditation.
Light, sound, movement - landscapes gently flow into one another.
You don’t look at the art. You are inside it.
At some point, the Strip simply disappears.
And you’re left alone with light, color, and a very calm mind.
Like meditation, but for the eyes.

ARTE MUSEUM Las Vegas - це було більше схоже не на музей, а на тиху візуальну медитацію.
Світло, звук, рух - пейзажі м’яко перетікають один в один.
Ти не дивишся на мистецтво. Ти всередині нього.
У якийсь момент Стрип просто зникає.
І ти залишаєшся наодинці зі світлом, кольором і дуже спокійною головою.
Як медитація, тільки для очей.

01/30/2026

I thought I knew everything about Diana’s style.
Until I found myself at an exhibition in Las Vegas dedicated to her and her family.
And something unexpected happened there.
I didn’t see a “style icon.”
I saw a 12-year-old girl who once wrote in a school questionnaire:
“I want to be either a dancer or the Princess of Wales.”
And suddenly, many things made sense.
Because her style was never about fashion.
It was about the journey of a person who, very early in life, knew who she wanted to become.
And then went through marriage, pressure, loneliness, betrayal, motherhood, public scrutiny - and did not lose herself.
We are used to analyzing her looks: the revenge dress, sweatshirts with bike shorts, suits, pearls, off-shoulder gowns.
But at the exhibition it became clear:
she didn’t dress to fit the role.
She dressed to preserve herself inside that role.
And that is her true style.
Style as a way to remain yourself when the whole world is trying to turn you into a symbol.
As a stylist, I suddenly felt this very clearly:
Diana did not follow trends.
She intuitively used clothing as a language - to say what she was not allowed to say out loud.
And perhaps that is why, decades later, her outfits don’t look “vintage.”
They feel alive.
Because this is not about fashion. This is about personality.
That’s what I’m taking away from this exhibition:
style doesn’t start with a wardrobe.
Style starts with answering a child’s question:
“Who do I want to be?”🤍

01/29/2026